Видалення волосся може здійснюватися з культурних, естетичних, гігієнічних, сексуальних, медичних чи релігійних причин. Кожна культура людського суспільства виробила соціальні норми щодо наявності чи відсутності волосся на тілі, які час від часу змінювалися.У чоловіків та жінок можуть бути різні стандарти зовнішнього вигляду та фізичної привабливості. Люди, чиє волосся виходить за межі культурних стандартів естетичного образу тіла, можуть відчувати реальні або уявні проблеми соціального сприйняття, психологічний стрес і соціальний тиск. Тому видалення волосся в тій чи іншій формі практикується майже в усіх культурах світу, принаймні з епохи неоліту. Методи видалення волосся відрізнялися в різні часи та в різних регіонах.

Протягом століть видалення волосся визначало гендерні ролі, служило для позначення соціального статусу та фрмувало поняття жіночності та ідеального образу тііла. У ранні періоди волосся здебільшого видалялось як спосіб підтримувати тіло в чистоті. Стародавній Рим також асоціював депіляцію зі статусом: людина з гладкою шкірою асоціювалася з чистотою та вищістю. Видаленням волосся на тілі займалися як чоловіки, так і жінки.

У Стародавньому Єгипті, крім моди для заможних єгиптян будь-якої статі, видалення волосся слугувало засобом від вошей, що були поширеною проблемою в регіоні. Давньоєгипетські жерці щодня голили або депілювали все тіло, щоб предстати "чистими" перед образами богів.

У давні часи одна високоабразивна паста для депіляції складалася з гашеного вапна, води, деревного попелу та жовтого арпіменту (трисульфіду миш'яку). У сільській місцевості Індії та Ірану, де цю суміш називають ваджибтом, її все ще широко використовують для видалення волосся на лобку. В інших культурах для видалення волосся на тілі використовували олію, видавлену з незрілих оливок, які ще не досягли однієї третини своєї природної стадії зрілості.

У період середньовіччя від католицьких жінок очікувалося відрощувати довге волосся на знак жіночності, але приховувати його, надягаючи в громадських місцях головний убір. Обличчя було єдиною зоною, де ріст волосся вважався непривабливим. Жінки 14-го століття також вищіпували чоло, щоб підняти лінію волосся та надати своєму обличчю більш овальної форми. З середини 16 століття, коли до влади прийшла королева Єлизавета I, вона ввела моду на видалення брів.

Та лише наприкінці 19 століття в Європі та Америці депіляція стала частиною регулярного догляду жінок за собою. За словами Ребекки Герциг, сучасне уявлення про те, що волосся на тілі є нежіночими, починається з книги Чарльза Дарвіна «Походження людини та статевий вибір», вперше опублікованої в 1871 році . Теорія природного відбору Дарвіна пов’язувала волосся на тілі з «примітивним походженням і атавістичним поверненням до більш ранніх і менш розвинених форм», – пише Герциг, професор гендерних і сексуальних досліджень у коледжі Бейтса в штаті Мен. Дарвін також припускає, що менша кількість волосся на тілі є ознакою більш розвиненого та сексуально привабливого індивида. Після популяризації ідей Дарвіна, інші медичні та наукові експерти 19-го століття почали пов’язувати волохатість із «статевою інверсією, хворобливою патологією, божевіллям і злочинним насильством». Ці конотації в основному стосувались волосся на тілі жінок, а не чоловіків.

На початку 20-го століття представники вищого та середнього класу білої Америки дедалі частіше сприймали гладку шкіру як ознаку жіночності, а волосся на жіночому тілі — як щось відразливе, а депіляція стала способом відокремитися від простих людей нижчого класу та іммігрантів.

Журнал жіночої моди "Harper's Bazaar" у 1915 році вперше запустив кампанію, присвячену необхідності видалення волосся під пахвами. Незабаром після цього Gillette випустила першу безпечну бритву, призначену спеціально для жінок — "Milady Décolleté Gillette", яка вирішує "...незручну особисту проблему" і зберігає пахви "...білими та гладкими".